Все... Більше ходити не буду...

февраля 03, 2018

Принаймні я так думав протягом тижня після першого походу...

Складність полягала в тому що я з собою нічого не брав... Лише сумку з ноутбуком, 3 вівсяних печива і 2 куски хліба, перемащених салом з часником... це була уся моя їжа... В Брюховичах я надибав на колонку з водою - і зрозумів, що забув взяти найголовніше - попити... але повертати було шкода, тому вирішив взяти воду в останньому перед кільцем магазинчику.

Йшов я звичайним кроком десь 6-7 км/год протягом кількох годин поспіль. Сонце світило яскраво, але не палило (принаймні до такого рівня як я звик у Черкасах)... Перші 40-50 км я пройшов відносно легко... Але з незвички я почав відчувати пекучий біль у ступнях... Я дізнався що таке натоптиші... Жодних ліків з собою не мав, тому просто взяв листя подорожника, оскільки в ньому містяться дубильні речовини і приклавши до ступнів обувся. Це було для мене легким порятунком... Листя подорожника я міняв кожну годину, коли біль знову давав про себе знати. Але рухатися я почав значно повільніше. Я почав рухатися ледь не 3 км/год. І чим ближче я був до кінця маршруту - тим більше мені хотілося все кинути і розвалитися прямо на холодній землі і більше нікуди не рухатися. Доки сонце світило шлях вважався легким, невимушеним... Було вдосталь часу розгледіти все довкола... Помічаєш усі потічки, в яких спокійно текла вода... стежки, що манять тебе в далечінь... свійську худобу і птицю... От що що а мене вразили пасовиська з кіньми... їх зв'язують парами за передні ноги і вони вимушені ходити разом, хоча пастирів я ніде не спостерігав... це надзвичайно красиві тварини... символ волі, вітру і свободи... за увесь час я втратив майже 6.5 кг... при цьому випив десь 3-4 літри води... Я фотографував місця, які мені найбільше сподобалися... а їх було чимало... і цінність їх була тим вищою, щодалі до них треба було йти... Не хотілося проѓавити бодай якоїсь дрібнички... навіть вужика ледь ненароком не задавив... все було прекрасно... звісно час від часу траплялося сміття... і це було найгірше... проте масового засмічення я не помічав... Дійшовши кільцевою дорогою до повороту на Київ і Львів, мені дуже пекли ступні... Я зопалу почав бігти ніби назло самому собі і відчув, що бігти стало набагато легше і ступні боліли не так як при звичайній ходьбі. Так я пробіг в повільному темпі десь зо 2 км... і далі вже рушив додому... А вдома чекала мене ванна з теплою водою... тиша... і ліжко... сил не залишилось навіть поїсти...

8 липня я вирішив зменшити шлях до 52 км, і вирушити наступного дня... що з цього вийшло - дивіться самі...

Отже моя друга подорож по околицям Львова...