Моя перша свідома подорож...

Отже що перше спадає мені на думку коли я згадую своє життя? Мабуть те як я вперше відважився на те, про що мріяв усе своє життя - подорожувати. Звісно я й до цього долав чималі відстані по 20-30 км, проте то були вимушені походи через вимоги роботи, чи неможливості добратися додому в пізній час...

Отже. Як все починалося? 1 липня 2017 року проснувся від нудьги... Фільми не хотілося дивитися, у Львові були чудові літні дні... але не вистачало чогось незвичного... І в цей момент я згадав, що забув зробити деякі речі які я планував зробити від самого переїзду до Львова. Я згадав, що хотів обійти Львів - це для мене було рівнозначно споріднитися з ним... відчути його проблими, відчути його велич, відчути середовище, в якому й жило місто... Хотілося подивитися як живуть люди, з яких починався Львів...

Оскільки я виріс в селі, я розумів що душа народу саме й зароджувалася там де з'являлися перші поселення. Де люди працюють на своїй землі, дбають за свою худобу... де плин часу ніби завмирає у щоденних турботах ведення господарства... 

Ось за таким маршрутом я  й подолав свою першу відстань в 70 км затративши 18 годин свого життя...



Звісно моя подорож почалася зі Львова...










Далі була дорога до Брюховичів... такої кількості равликів і слимаків я в житті не бачив...






















Слід за Брюховичами були Бірки...


А вже далі розпочалася кільцева дорога довкола Львова...



навіть вужика піймав ))



куди ж без сміття... (( там де є люди - там завжди буде сміття...




кільцева дорога продовжувалася...










































































Комментарии

Отправить комментарий

Популярные сообщения из этого блога

Завчена безпорадність

Изображение
П'ятдесят років тому американський психолог Мартін Селігман перевернув уявлення про нашу свободу волі. Селігман проводив експеримент над собаками за схемою умов ного рефлексу Павлова. Мета - сформувати рефлекс страху на звук сигналу. Якщо у російського вченого тварини по дзвінку отримували м'ясо, то у американського колеги - удар струмом. Щоб собаки не втекли завчасно, їх фіксували в спеціальній упряжі, яка фіксувала їх тіло і вони не могли рухатись. Селігман був упевнений, що коли звірів переведуть у вольєр з низькою перегородкою, вони будуть втікати як тільки почують сигнал. Адже жива істота зробить все, щоб уникнути болю, чи не так? Але в новій клітці собаки сиділи на підлозі і скиглили. Жоден пес не перестрибнув через найлегшу перегороду, навіть не спробував. Коли в ті ж умови помістили собаку, яка не брала участі в експерименті, вона з легкістю втікала. Селігман зробив висновок: коли неможливо контролювати або впливати на неприємні події, розвивається сильне поч...
Далее...

Все... Більше ходити не буду...

Изображение
Принаймні я так думав протягом тижня після першого походу... Складність полягала в тому що я з собою нічого не брав... Лише сумку з ноутбуком, 3 вівсяних печива і 2 куски хліба, перемащених салом з часником... це була уся моя їжа... В Брюховичах я надибав на колонку з водою - і зрозумів, що забув взяти найголовніше - попити... але повертати було шкода, тому вирішив взяти воду в останньому перед кільцем магазинчику. Йшов я звичайним кроком десь 6-7 км/год протягом кількох годин поспіль. Сонце світило яскраво, але не палило (принаймні до такого рівня як я звик у Черкасах)... Перші 40-50 км я пройшов відносно легко... Але з незвички я почав відчувати пекучий біль у ступнях... Я дізнався що таке натоптиші... Жодних ліків з собою не мав, тому просто взяв листя подорожника, оскільки в ньому містяться дубильні речовини і приклавши до ступнів обувся. Це було для мене легким порятунком... Листя подорожника я міняв кожну годину, коли біль знову давав про себе знати. Але рухатися я почав зна...
Далее...